«Традиція маланкування – це традиція відома по всьому світу. Не лише на Буковині. Але феномен такої унікальної Маланки змушує нас дивуватись: як вона дійшла до нас, проявилась і побутує.
Якщо уважно придивитись, про що говорять, з чим віншують, які використовують артефакти, образи, атрибути, то зрозуміло, що історія тягнеться з тих часів, коли наші пращури святкували новорічну пору у березні. Особливість цього обрядодійства за всі століття майже не змінилась. Додались нашарування, але основа давня — тим вона і цікава, що вона різна.
Умовно ми виділили кілька типів Маланки. Є Вашківецька переберія, де багато дії, ефектів, менше слів, тексту, натомість залишається віншування, вигуки, побажання. Вона увійшла у Золотий фонд української культури. Вона була відзнята у фільмі Івана Миколайчука. Він і сам брав участь у переберії, надихався цією традицією. У Вашківцях все завершується борінкою (змаганням), лава на лаву: визначають, хто кращий, то мають бути дужі хлопці. А опісля — всі ідуть купатись у річці.
Недалеко, через кілька верхів – Маланка у Красноїльську, румунська традиція. Хода починається з вечора, триває цілу ніч і закінчується вдень на толоці. На великій сільській толоці, куди сходяться кілька гуртів з різних кутів.
Золотою ниткою є образ, на який не звертають уваги, — маленький хлопчик, котрий прокладає борону у нове життя, у новий рік. Прокладається борона, співають, засівається поле на урожай.
Цікава традиція — танцюючі коники (колушари, колуци). Вони побутують у селах Тарашани, Костичани, Горбова. Це маленькі діти, котрі ходять від хати до хати, пастушки припадають на коліна, говорять побажання. Це частково переплелось з християнською традицією у Горбовій. Місцевий колектив (під керівництвом Марії Буздуги) свій обряд відтворив на сцені Національної опери. Маланкарі стали переможцями Всеукраїнського хореографічного конкурсу ім. Павла Вірського.
Село Бабин на Кельменеччині теж має традицію бессарабської Маланки. Там родзинкою процесії є колокори (дзвони), які вішають на шию худобі. Велика кількість дзвонів, якими обвішані маланкарі, ритмічні танці, віншування, вшанування господарів, — це неабияк цікаво і захоплююче.
Згадаймо і співаючу та танцюючу вертепну Маланку села Суховерхів на Кіцманщині. Там і козаки, і опришки – можна вивчати історію краю. Люди завжди вірили: коли у хату ввійдуть маланкарі, те, що вони побажають, що вони засіють – так і буде.
Сьогодні Маланка сприймається як карнавальне дійство без змісту. Багато галасу і хаосу. Сучасність внесла нові образи і традиції. Це, водночас, і розвиток. Але у всіх цих гуртів спільна ідея: прийти у новоріччя і позбутись нечистого духу, мати добрий настрій, радість і віру у краще.
У цім році, коли вирує пандемія, скасовані фестивалі, але Маланка все одно буде. Вона була і в часи війни, і тоді, коли її забороняли і розганяли. Це живий організм, невмирущий».
